Похід берегами Дунаю, заключна частина: 9 кумедних і дивних моментів

**Борис у типовому баварському гастхаузі у Вьорт-ан-дер-Донау**

– Цей дебіл мені всіх овець розполохав! – скаржилася я Борису на свій новенький телефон, який спеціально купила для цього походу, щоб робити кращі фотографії. – Мало того, що зробив мені жахливе селфі замість миленької картинки овець на фоні гір, так ще й розмножив його в 9 примірниках і розфарбував у кислотні кольори!

Поки я розлючено тикала в клавіши, щоб позбутися цього страховиська, програма вирішила піддати драйву і врубила залихвацький реп: «Бам-бам, бам-бам-бам». Ще й із анімацією! 18 подвійних підборідь почали радісно підстрибувати в такт, а вівці злякано підібгали і без того куці хвостики і дременули у напрямку лісу. Їх можна зрозуміти: краще вже сірий вовк, аніж псевдо-Мерилін у супроводі Бушідо!

Я втішилася тим, що сфотографувала овець в іншому місці:

**Добре бути вівцею на березі Дунаю — завжди знайдеться, що похряцати**

І конів:

І курей:

**У курей є навіть власна цистерна з водою!**

Як завжди, на шляху мене тішили кумедні вивіски:

**У цьому містечку неподалік від Пассау знаходиться церква Св. Корони**

**Що виявилася затишною й гостинною: ми підзарядили там всі пристрої й залишили 5 євро на пожертву**

Неподалік знаходиться сільце Буча

**На відміну від Бучі київської, назва цього сільця читається як «Буха»**. **Щодо наголосу непевна**.

З якого відкривається панорамний вид на гори Баварського лісу

**Вид на 5 із 11 тисячників (гори вище тисячі метрів) на кордоні між Німеччиною й Чехією**

Продовжуючи тему вивісок — таким знаком позначено місце зупинки автономного автобуса (тобто такого, що їздить без водія):

**Місце зустрічі минулого й мабутньому на дунайських схилах біля монастиря Велленбург**

Також потішив плавучий баварський пивний садок:

**Із неодмінним атрибутом: травневим деревом, прикрашеним стрічками у традиційних кольорах**

**Біло-сині баварські кольори пасують до судноплавної тематики**

**На відміну від просто білого шикарного корабля-отеля «Амадеус»**

Для всього цього водного транспорту на річці є своя система знаків, яку я (даремно) намагалася розшифровувати.

Парковка, тобто, стоянка на якорі заборонена. Неясно тільки: через 3 км, чи починаючи з цього місця і протягом 3000 м?

**Такі симпатичні маленькі маячки стоять по берегах Дунаю**

**Й інколи сигналізують додатково про щось**

**«Протягом 1600 метрів. Кораблю дозволено. Або ні? Ееее — далі я пас»**

Треба сказати, річкове життя, хоч і протікає поряд із суходольним, разюче відрізняється від нього і має свої правила, часто неписані. Або ж написані чудернацькою системою символів, яку так просто не розбереш. На щастя, ми полишали берег, лише щоб ненадовго зануритись у воду (течія дуже сильна — довго не поплаваєш), тож нас ці знаки не стосувалися. Слід пам’ятати про одне: на річці водний транспорт завжди має перевагу.

Це не заважає, однак, курсувати й іншим видам транспорту, серед яких зустрічаються такі чудернацькі машини:

**Американський шкільний автобус, перероблений на бар на колесах**

**Невеличкий імпровізований кемпінг для тих, хто не може собі дозволити подорож на «Амадеусі»**

**Старовинний потяг на вокзалі у Богені**

**І сучасний двоповерховий потяг, що перевозить машини**

**Баржа, одна з яких замінює 9 вантажівок, також вважається транспортним засобом майбутнього**

Відкриттям для мене було те, що на річці дуже шумно. В останній вечір нам вдалося розбити палатку у чудовому місці, з видом на Дунай і на захід сонця.

**Вид на ранковий Дунай під чашечку кави**

Проте спати довелося із берушами через те, що з одного боку річки йшла траса, по якій до пізньої ночі ганяли байкери й гуркотіли вантажівки, з другого боку проходила залізнична колія, товарняки на якій видавали рітмічний «тук-тук, тук-тук». А за залізницею знаходився автобан, на якому і вдень, і вночі гули машини. Та й на самому Дунаї було неспокійно: двигуни барж, що шумлять так, нібито літак злітає, моторки, що торохкотять і завивають на поворотах, веселі голоси, що перегукуються, сміються абл сваряться, і, нарешті, музика, ввімкнена на повну гучність, що доноситься з човнів. Всі ці звукові хвилі передаються й посилюються водою, і доставляються через тонкі стінки палатки просто тобі у вуха. Тому моя порада тим, хто буде йти цим або будь-яким іншим річковим, морським або океанським шляхом: беріть із собою затички для вух!

Тим часом, ми дісталися Пассау: міста, що стоїть на трьох річках і на кордоні з Австрією. Чудове місце, щоб закінчити Дунайський панорамний шлях, попрощатися з Дунаєм і відсвяткувати нашу перемогу!