Слово “динозавр” німецькою вимовляється “дінозаурія”, і мені завжди здавалося, що це назва країни, де востаннє бачили динозаврів. Цю країну ми відкрили на другий день походу — знаходиться вона просто на Реннштайгу, на горі Гросер Інзельсберг. На неї, звісно, довелося видиратися, тож виглядали ми з Борисом після підйому так:
Ця гора висотою 916 м є найвищою точкою західного Тюрінзького лісу: у добру погоду з неї видно славно (або сумно) звісну гору Брокен у Гарці, відому тим, що на ній щороку 1-го травня збираються відьми на шабаш. Цього дня Брокен не було видно, зате ми побачили гори, якими проходила давня границя між Прусією та Саксонією:
Неподалік знаходиться справжнє “Кам’яне море” — розсипи граніту і порфиру.
Для тих, хто хоче все знати, всюди розвішені інформаційні таблички, що ґрунтовно пояснють все, що знаходиться довкола:
Краще запитати у цих трьох каменів, що стережуть вхід у долину:
Поки я читала і фотографувала, хлопці видиралися на всі скелі, які бачили, і скакали ними, немов горні барани. Я за ними ледве встигала.
Але настав момент, коли шлях нам перегородила табличка з пересторогою:
“Вау! — відреагував Мишко, — погнали!” “Ти що, — кажу, — сказився, чи читати розівчився?” “Ні, але ти подиви, як епічно! Це ж просто Сталкер! Чекай, я сфотографую та Іллі надішлю, він очам своїм не повірить”. Із цими словами він вихопив у мене з рук телефон і надіслав старшому братові отакий знімок:
“Навіть якщо ви проходите через пекло, продовжуйте йти,” — радив Уінстон Черчиль. Або ж, як говорить німецьке прислів’я: “Wenn schon, denn schon”, — якщо робити, то вже як слід. Дослухаючись цих порад, ми знехтували забороною і підійшли впритул до прірви.
“Погнали вниз?” — нерішуче спитав Мишко. Але тут уже настав момент проявити характер і твердо сказати: “Ні”. Золоте правило виховання і міжгендерних стосунків “на два рази “так” — один раз “ні” спрацювало й цього разу, ми відійшли від прірви й почимчикували далі.
Трішки розвиднілося й одразу захотілося пити. А також стало зрозуміло, чому вимерли всі ці динозаври, які залишилися лише на карті Національного тюрінзького геопарку:
Ці величезні тварини сконали через нестачу води! Бо, справді, які є варіанти поповнити запаси води на шляху? Варіант № 1: потічок, облаштований трубою і гордо названий “Левове джерело”. От тільки води у ньому — кiт наплакав!
Варіант № 2: кафешки, туалети й готелі на шляху, відпав через закриття таких, про яке вже згадувалося у першій частині.
Варіант № 3: калюжа. Не варіант!
Варіант № 4: природні водні басейни. Наприклад, отакий:
Насправді це природній колір води у цьому джерелі, що став таким через чорні мінерали, але випробовувати на ній новенький водяний фільтр якось не хотілося. Тож ми знайшли нестандартний варіант № 5: водоспад!
Однак, для цього ми повинні були зійти зі шляху і спутитися на 300 метрів майже вертикально вниз, які потім, хекаючи, довелося долати на зворотньому шляху з повною поклажею плюс запасом води по 3 літри на кожного. Але зусилля було того варте: ми напилися, вмилися, вимили посуд і набрали запас кришталево чистої води. Я згадала уроки виживання у радянському трудовому таборі «Карасик» на річці Тетерів Переяслав-Хмельницького району і провела мастер-клас із миття посуду у крижаній воді. Щоправда, легенькі пластикові столові прибори мало не змило течією, поки я з діловим виглядом пояснювала порядок дій і важливість командної роботи, але я своєчасно схопилася і притиснула їх каменюкою. Хлопці, здається, заповажали мене ще більше, бо це справжній бушкрафт — навики виживання у лісі з одним ножем і босоніж:
Одну проблему вирішили, залишилося ще дві: де поповнити запаси провізії і де переночувати. Але про це у наступній частині…
дуже круті пейзажі й чудовий похід! ви молодці! приклад для нас)