– Оксано, коли ми зможемо поговорити? Я дуже сумую, — Пер.
– Привіт, Пере! Рада почути тебе. Не хочу витрачати твого часу, тож буду відвертою: я познайомилося з одним чоловіком, ми порозумілися та видалили наші профілі із сайту знайомств. Дякую за наші розмови по скайпу і за твої теплі листи. Я справді вважаю тебе дуже хорошою людиною і щиро бажаю знайти добру жінку і бути щасливим з нею!
Я надіслала листа і зітхнула з полегшенням. Це був настирний швед, 42-річний програміст, без дітей, що жив разом зі старенькою мамою за полярним колом і слав мені фотки слідів ведмедиці з ведмежам, які проходили повз його будинку. Все було добре – ми почали спілкуватися в скайпі і я навіть почала вчити шведську мову, — аж поки він не спитав мене про улюблені парфуми. А що я могла відповісти? Що, зазвичай, купую польську туалетну воду у Сільпо за 20 гривень по акції? Все одно ніхто не оцінить, тож чого витрачатися? Але таке написати я не могла, тому на вихідних спеціально вибралася до центру, у дорогезний торговий центр «Аве-Плаза», де пройшлася парфумерними бутіками, принюхуючись до різних варіантів. Після десятого аромату мені здалося, що нюх я втратила назавжди. Але перед тим я виписала три назви парфумів із верхньої цінової категорії, надіслала їх Перу і з чистою совістю пішла пити каву. Швед, коли глянув на цінник на парфумерію, впав у шок і пропав на наступні два тижні. Коли він знову з’явився у поштовому ящику, було вже пізно – я на всі заставки листувалася зі Штефаном. За ці два тижні у мене був час поміркувати, чи слід вкладатися у вивчення шведської мови, якою ніде, крім Швеції не розмовляють. До того ж, 80% населення Швеції говорить англійською, тому стимулу вчити цю специфічну мову не було. Натомість, я вирішила відновити німецьку, яку вивчала другою іноземною мовою в універі. Щойно до мене прийшла ця світла думка, як тут же мені написало кілька німців, більшість із яких через кілька днів відсіялися, а Штефан залишився. Пер дуже вибачався і просив поновити листування, але я крутнула хвостом і попрощалася з ним назавжди. Знаємо ми такі пропажі на 2 тижні: зазвичай, саме стільки часу витрачається на нову спробу онлайн-дейтінгу, яка, – от тобі й на! – закінчилася невдало. За двома зайцями…
До того часу я вже засвоїла нехитру науку дейтингу, тобто знайомства онлайн. Розпочала я з реєстрації на сайтах знайомств. Як зарубіжних, так і наших – я хотіла дати і нашим женихам шанс мене знайти. «Волонтери мені чоловіка не знайдуть, – казала я собі. – Сама, сама, все сама». І перспектива ніколи більше в житті не мати сексу (принаймні, безкоштовного) лякала мене так само, як і шанс закінчити дні на лавочці під під’їздом у компанії стареньких, серед яких на 5 бабок — один беззубий дідок. Проте час, проведений на українських сайтах знайомств, можна було б із таким самим успіхом провести на лавочці під під’їздом, пліткуючи про сусідів і чекаючи, поки підвезуть питну воду, яку в Харкові купують на розлив, як в інших місцях пиво або квас. На місцевих сайтах, через велику конкуренцію серед жінок, українці просто вибирали дівчат вдвічі молодше за себе і не парилися. Звісно, можна було і собі поставити у пошук чоловіків років на 15–20 старше. А ви бачили, як у нас виглядають чоловіки років 55–60? Якщо, звісно, взагалі доживають цього віку? До того ж, і вони шукають когось значно молодшого за себе: років 30, максимум 35! Для моєї вікової категорії 40+ залишалися лише лузери, балаболи і любителі «сходити наліво» від своєї дружини.
На іноземних сайтах ситуація була дещо жвавішою: більший вибір, але і більше проблем, першою з яких була іноземна мова. Як у перекладача, у мене тоді було дві «робочі» мови: англійська і французька. Це обмежувало країни спілкування. США, Канада та Австралія відпали в одній восьмій фіналу через часові зони, з Європи залишалася лише Великобританія та Скандинавські країни, де 80% населення говорять англійською. Англія вибула у півфіналі. Англійці були або такі сором’язливі, що кожне слово доводилось витягати з них кліщами, або надто балакучі, так, що доводилося витрачати години на читання їхніх листів-простирадл і, чортихаючись, писати їм такі самі епічні твори у відповідь. Так чи так, далі слів діло не заходило. «Пустобріхи», — як казала моя бабуся. У чвертьфіналі вибула Франція: більшість французьких кавалерів виявилися зовсім не дартан’янами, а виходцями колишніх французських колоній, які ледь могли зв’язати кілька слів на письмі. Виключенням був пенсіонер Анрі, який одразу після перших «бонжур» і «комон сава?» пішов на абордаж і запросив мене з трьома дітьми жити до себе. «А що? – писав бадьорий дідок, який, мабуть, брав іще участь у спротиві фашистським окупантам під час Другої світової. – Оренду платити не треба, у мене власний будинок у провінції, всього 450 км від Парижу, пенсія 930 євро, є сад і город. Не бійся, приїжджай! Проживемо якось уп’ятьох!»
На відміну від нього, пихатий банкір, бельгієць Томас після перших дружніх листів зненацька холодно відрізав: «Ти що, справді сподіваєшся, що я твоїх трьох дітей годувати буду?» Мене аж струснуло від такого віртуального ляпаса. Трішки охолонувши, я відповіла: «Не турбуйся, якось жили до сих пір без тебе, обійдемося і надалі».
Знайомства онлайн – це не романтичні рожеві сердечка, а нудна і важка справа. Ти – сам собі і товар, і продавець, і покупець, і охоронець у віртуальному супермаркеті, на полицях й у вітринах якого виставлені відфотошоплені профілі юзерів. Всі вони когось або щось шукають: друга для листування, безкоштовного сексу, лоха або лошицю, щоб розвести їх на гроші. Лише незначний відсоток відвідувачів дейтингових сайтів має серйозні наміри і шукає другу половину. Чого більшість людей хочуть – вони і самі не знають. А як знають, то одразу не скажуть. Може бути так, що ти місяцями листуєшся з інтелектуалом-інженером, який сам піклується про двох хлопчиків, і вже подумки малюєш собі, як приїдеш до Норвегії і будеш жити великою сім’єю, як у фільмі «Твої, мої, наші». Аж він зненацька пише: «Взагалі-то мене цікавить лише нетрадиційний секс. Ти як, готова до експериментів?» І ти така: «Га? А раніше не можна було сказати чи у профілі про це написати, щоб не витрачати свого і мого часу?» На відміну від нього, 23-річний парубок-модель із Фінляндії у першому ж листі прислав свою фотографію у шкіряних трусах. Оце взірець спілкування на кшталт «коротко і по суті»! Прийшов-показав -пішов лісом.
Найбільше у дейтингу везе новачкам: зареєструвався на новому сайті знайомств, розпочав із кимось бесіду – і бігом у скайп, а потім і в оф-лайн, знайомитися по-справжньому. Дуже просто зависнути на такому сайті роками, чекаючи з надією, що кожне підморгування в твій бік, кожен лайк, кожен «хай!» змінять твою долю на краще. Це, на жаль, трапляється дуже рідко. Сайти знайомств – це величезна чорна діра, що висотує з тебе енергію, добрі емоції та слова, інколи й гроші, даючи взамін лише проблиск надії, що швидко згасає. Вибратися з них у реальне життя – це як вийти з болота на тверду землю. Тому подорож до Берліну, нехай і для зустрічі із віртуальним персонажем, який, до того ж, — ура-ура! — виявився реальним, була дуже радісною подією для мене. Нарешті, настав драйв, екшн, щось справжнє, а не просто переливання із пустого в порожнє! Це був справжній роад-тріп, дорожня пригода, коли, завертаючи за ріг, не знаєш, що на тебе чекає.
Збираючи ранком речі в берлінському готелі і готуючись до від’їзду, я думала про те, що вчорашня зустріч із Штефаном пройшла напрочуд вдало: нам було цікаво разом, ми говорили про що завгодно і багато сміялися. Весь цей день я намагалася дослухатися до себе: чи сталася оця «хімія», про яку багато говорять на сайтах знайомств? Адже зближення з кимось у реальному житті відбувається не лише на рівні слів та емоцій. Важливі дотики, запахи і ще щось ледь уловиме, якась хвиля енергії, що йде від людини — і миттєво, ще до того, як ти встиг подумати, викликає у тебе або відразу, або потяг до неї. Нічого з цього по відношенню до Штефана я не відчула: цілком нейтральні почуття, так, якби ходила Берліном із другом по листуванню або діловим знайомим, який вирішив показати мені місто. Разом із тим я дізналася багато нового про Німеччину, її традиції та реалії сьогодення. Країна, до якої я ставилася спочатку насторожено, починала мені потроху подобатися. І я з нетерпінням очікувала наступної зустрічі зі Штефаном, щоб перед від’їздом подивитися Берлін нетуристичний очима – як я тоді думала – корінного берлінця.
Далі буде
Всі попередні частини Німецької епопеї тут
