Спочатку було слово. Але яке? Встань і ходи!
Вільна компіляція цитат із Біблії
Ідея встати з дивану і пройти щонайменше 120 км шляху (а краще — одразу 800 км класичного Каміно Франсе) приходить не зненацька. Вона повільно підкрадається до тебе у піснях, книгах і фільмах, підморгує зі звітів у соцмережах, нагадує про себе зображеннями мушлі на вуличних табличках. Ти чуєш про нього від мулатки, яка продає смажені крильця на винос у KFC, від сусідки за столом у таверні та навіть від вчительки на батьківських зборах у школі. Аж поки однієї ночі не підхопишся з ліжка із першим півнем і думкою: «Я маю пройти цей шлях!» Ледь дочекавшись 8 ранку (у Києві вже дев’ята), дзвониш мамі й обережно питаєш у неї:
– Ма, привіт! Як щодо пройти Каміно?
– А ти звідки знаєш про цей шлях? Я вже й мріяти про нього перестала!
– Ну, а я не можу через нього заснути. Пройдемо його, поставимо галочку, і я заспокоюсь!
– Звісно, я з тобою! Коли стартуємо?
– На мій день народження, 4 жовтня, я планую подолати екватор, тобто пройти середину шляху. Отже, маємо стартувати у кінці вересня.
Скориставшись своїм положенням у ж…, тобто центрі Європи, я замовила ці паломницькі аксесуари заздалегідь. Але їх здебільшого можна купити на місці. Ми купили квитки на літак і потяг, спорядження, путівники та розмовник, і стали з нетерпінням чекати кінця вересня. Тоді ми ще й гадки не мали, які проблеми чекають на нас на шляху до Шляху: починаючи від сімейного бойкоту і закінчуючи загальноєвропейським страйком Райянейр 28 вересня, в день нашого відльоту.
Спочатку все йде шкереберть, а далі – не за планом.
Німецька промовка
Шлях починається з дому… У кого вдома що, а у мене тоді був перманентний філіал дурдому «Веселка».
Що й казати: час для Каміно я вибрала не дуже вдалий – шкільний рік тільки почався, старші хлопці переходили до нових шкіл, молодшого збиралися в черговий раз виганяти з освітнього закладу, в якому його ледь терпіли третій рік поспіль. Треба було зустрічатися з штатним психологом, класним керівником і директором школи, відвідувати класні збори, купувати канцтовари…
– Мамо, мені потрібен великий транспортир із держаком!
– А що, таке буває?
– Так, для креслення.
– А на коли?
– На сьогодні…
Такі розмови на початку (а почасти й у середині року) відомі всім батькам. Але найбільший стрес як для батьків, так і для дітей – це перехід від безтурботних літніх канікул до нового навчального року.
– Ти не можеш взяти відпустку від сім’ї! – кричав Ханнес.
– Ще й як можу! – відповідала я, грізно вперши руки в боки.
– Від Бога не можна взяти відпустку, — піддакувала мама.
До того ж осінь – найплідніша пора року для моєї роботи, тож єдине, від чого я не могла взяти відпустку, це власне від праці. Для Каміно довелося купити маленьку, легку версію ноутбука і сидіти вечорами в гуртожитках, закінчуючи поточні замовлення. Нових перекладів я не брала, бо не знала, яким виявиться Шлях, чи буде інтернет і чи здатна я взагалі буду працювати. Виявилося, що працювати дорогою можна, хоч і не так плідно, як вдома.
До думки пройти перший багатоденний похід саме на свій день народження мене підштовхнула одна румунка на курсах, яка розказала, що в неї є традиція – зустрічати кожну свою річницю в новому місті. Я подумала, що це круто, і відклала цю ідею «про запас». 2018 року мені виповнювалося 45, своєрідний екватор, за яким хотілося би почати більш зріле, усвідомлене життя, в якому робити всі ті речі, які давно збиралася, але все відкладала «на майбутнє».
45 років – саме той вік, коли можна почати щось нове, чого має вистачити до кінця життя. Ще нічого не болить, досвід вже є, на всі можливі граблі по сто разів понаступав у період першої та другої молодості, тож тепер обходиш їх стороною. Діти вже досить дорослі, щоб їх можна було залишити на кілька днів одних або під доглядом інших, побут налагоджений і грошей вистачає, щоб відправитися в «автономне плавання» на тиждень або й більше. Тому я подзвонила мамі і спитала, чи не хоче вона пройти зі мною англійській шлях Св. Якова? Мама була у захваті, адже пройти Каміно було її давньою мрією. Я ж про цей шлях щойно дізналася і сприймала його більше як спортивний челендж, аніж релігійну чи духовну путь. Мені хотілося побувати в новій країні й опинитися в міжнародній тусовці, серед усіх тих однодумців, дописи яких я читала в фейсбуку і за пригодами яких я із захопленням стежила в блогах.
Але спочатку треба було добре підготуватися до першого в житті багатоденного походу. Що треба, щоб підготуватися до такої подорожі? Насамперед, рішучість її зробити, тобто пройти до Сантьяго-ді-Компостела щонайменше 100 км пішки або проїхати 200 км на велосипеді (можна на коні і навіть на віслюкові, як зробив англійський комік Тим Мур).
По-друге, потрібен час (щонайменше 7 днів), по-третє, згода сім’ї і, насамкінець, фінанси. Щодо часу, більше 25 км на день, зважаючи на рел’єф місцевості, робити не бажано, отже, на 120-км подорож знадобиться щонайменше тиждень. Найкраще вирушати навесні або восени, бо влітку найбільший приплив паломників, але слід зауважити, що більшість гуртожитків і пенсіонів (так називаються недорогі готелі на шляху) закриті з кінця жовтня по кінець березня. Дуже важливо заручитися згодою сім’ї й організувати все так, щоб вдома могли впоратись без вас, не смикаючи вас за найменшої потреби – у вас буде досить переживань дорогою. Щодо фінансової складової, витрати на Каміно обчислюються за формулою «3 євро Х кількість кілометрів». Для нас ця формула спрацювала, але, треба сказати, ми не дуже економили і зупинялися інколи в недешевих готелях, коли в гуртожитках не було місця, або хотілося побути наодинці подалі від паломницької юрби.
Також стане у нагоді володіння будь-якою європейською мовою, і хоча б основами іспанської. Щоб не вийшло, як на ілюстрації до німецько-іспанського розмовника пілігрима:
Додайте до місцевого населення ще 45% іспанських пілігримів, які спілкуються переважно своєю мовою, й отримаєте майже на 90% іспаномовне середовище. Ті 10%, що залишилися, будуть говорити переважно «міжнародною» англійською, тобто спрощеною, бо для більшості ця мова є нерідною.
Американців чи англійців на Каміно ми не бачили, а от італійців було багато – одна італійська пара, що день у день траплялася нам на шляху, так мене дістала, намагаючись мені щось довести своєю рідною, що під кінець я почала й італійську більш-менш розуміти!
Окрім вивчення іноземної мови, підготовка до Каміно (як і до будь-якого багатоденного походу) складається з трьох частин: фізичної, психологічної та матеріально-логістичної. Остання, як не дивно, найлегша, незважаючи на організаційну метушню. З неї і почнемо.
Матеріально-логістична складова передбачає:
1. Визначення маршруту «Від дому до пункту А (початок походу, «точка висадки») і до пункту В (Сантьяго або Фістерра) і назад. Хто більш «просунутий» у питаннях GPS може скачати готові GPS-маршрути, наприклад, з komoot.com, outdoorsgps.com, чи з численних сайтів для паломників.
2. Замовлення квитків на літак, поїзд та/або автобус. Я користуюся як збірними (skyscanner), так і прямими вебсайтами авіакомпаній, автобусних перевезень і залізниць (wizzair, ryanair, http://www.monbus.es/, http://www.renfe.com – з останніми двома доведеться трохи повозитися, адже вони лише іспанською, але розібратися з ними можна за допомогою гугл-перекладача).
3. Замовлення готелю на першу ніч або дві, залежно від маршруту. Я користувалася booking, бо на airbnb мінімальний термін перебування – 3 дні.
4. Необов’язково, бо в Україні поки що цей сервіс відсутній: замовлення мушель, паспортів паломників і путівника паломника.
Щодо фізичної підготовки, то найперше, що треба було виробити — це витривалість. В якості тренування я почала ходити з палками для скандинавської ходьби для початку 3,5 км, потім 5, а насамкінець і 7-8 км на день. Щодо набору висоти, для початку достатньо 150-200 метрів висоти на день. Спочатку без додаткової ваги, поступово підкладаючи до рюкзаку для одноденних походів пляшки з водою і збільшуючи вагу до тієї, яку збиралася нести на Каміно. Загальне правило: рюкзак має бути не більше 15% від ваги людини, яка його несе. Щоб не було такого:
Розібратися в тому, що брати і не брати із собою, було дуже складно! Чи потрібен спальник, і який? А ізомат (матрацик)? Чи брати із собою походну кухню? Як вдягатися? Скільки пар трусів-футболок-шкарпеток достатньо? Оскільки до недавнього я була повним чайником у питанні екіпіровки, то прочитала отаку книженцію, на обкладинці якої життєрадісний амбал мізинчиком тримає величезного рюкзака:
Скласти вичерпний перелік речей, яких має вистачити на 7 днів автономного походу, так щоб вкластися в 15% своєї ваги і не обірвати собі плечі, не так легко. Далі наведу кілька порад із цієї книжки, а також з туристичних форумів, які стали мені в нагоді.
- Найголовніше правило під час зборів: кожен грам важить! Треба все зважувати і записувати, перш ніж покласти у рюкзак (і сам рюкзак також). Пам’ятайте про прислів’я: «Хто не може вдовольнитися малим, той не вдовольниться нічим». Беріть із собою лише те, без чого обійтися не можете, і залиште вдома те, що «могло би стати у нагоді, якби…»
- Одяг має містити стільки синтетики, скільки дозволяє ВООЗ, ба навіть і більше. Забудьте про 100% бавовни і льону, ніяких джинс – тільки нейлон, тільки хардкор! Серед тих, хто мандрує світом із одним рюкзаком за спиною – бекпекерів – є такий жарт: «Чим бекпекер відрізняється від бомжа? Гортексом!» Гортекс (gore-tex) – це водостійкий, «дихаючий» і легкий матеріал, який використовують для виготовлення спортивно-туристичного одягу і взуття. Нажаль, вироби з нього недешеві, тож для простих футболок згодиться і нейлон. Але на чому не варто економити, так це на взутті.
Взуття має бути не просто хорошим, воно має бути ідеальним для вас! Купіть собі пару кросівок для походів десь за місяць-два до початку Каміно і розношуйте їх при будь-якій нагоді, на всіх теренах і за будь-якої погоди.
3. Окремо, як не шкода, доведеться купити барсетку, як у базарних торговців 90-х або контролерів маршруток. Така штука, хоч і нестерпно неестетична, зате дуже практична і знадобиться для зберігання грошей, банківських карток, паспортів і квитків, а також стане у нагоді під час «виходів у місто» (чи село) після того, як ви прибудете до пункту призначення і з полегшенням запхнете рюкзак під койку в гуртожитку або у шафу в кімнаті готелю.
4. Рюкзак – купіть собі нову модель, не діставайте з горища татове чи дідусеве одоробло, що залишилося з 60-их і пережило похід на гору Піп Іван у Карпатах. Нехай ще полежить, продасте потім як антикваріат! Собі ж купіть вірного друга, який буде не тяжкою ношею, але надійним вмістилищем усього, що знадобиться у дорозі. Зараз є легкі ультралегкі варіанти вагою до 600 грамів, від українських виробників. Старезні же рюкзаки можуть важити самі по собі 3-4 кг! Під час виборі пам’ятайте не лише про вагу, але і про об’єм, що має бути 35–40 літрів. Також звіртеся з вимогами авіакомпанії, чи пропустять вони рюкзак як ручну поклажу. З цих міркувань габарити Г Х Ш Х В теж важливі, бо навіть бюджетні авіакомпанії (і саме вони у першу чергу) стають все прискіпливішими у тому, що пропускати на борт літака, а що запхати у багажний відсік (добре, якщо того літака, яким ти летиш!). Часи, коли можна було пронести із собою на борт картату торбегу з Троєщинського ринку, перев’язану шворкою, що аж тріщить по швах від напханого в неї барахла, минули незворотньо.
5. Сказане про рюкзак стосується і спальника. Ви ж не збираєтеся спати надворі в наметі або гамаку? Вибирайте легенький спальник вагою 100-300 грамів, що знадобиться лише в тих гуртожитках, де не топлять і не видають ковдр. Рушник треба брати з мікрофази, легенький, але величенький, бо він буде один для всіх цілей.
6. І про одяг: вам знадобиться три комплекти одягу – для щоденного ходіння, для дому і «на вихід». В останньому варіанті ви прилетите або приїдете у «точку висадки». Цей же комплект стане у нагоді для вечірніх походів до ресторану і для зворотної подорожі літаком/поїздом. Отже, це має бути щось пристойне, і разом із тим легке. «Продавчиня відділу білизни може не зрозуміти, якщо ви спитаєте її, скільки важать ці труси. Отже, зважте у руці кілька варіантів і виберіть найлегший,» – рекомендує книжка. Важливо пам’ятати, що взуття потрібно для кожного комплекту своє, тож для вихідного сету жодних вишуканих черевиків на підборах – це мають бути легенькі кросівки або балетки для міста. Вони ж будуть служити запасною парою взуття на випадок, якщо черевики для ходіння порвуться або намокнуть. Щоб не довелось, як бідолашному Хапе, йти у шльопках під глузливими поглядами місцевих, які раді були його просвітити, що океан за 200 км звідси, тож до пляжу доведеться довго плентатися. Але гумові шльопки – це незамінна річ другого комплекту «для дому», особливо для душів в гуртожитках. До них пасують легенькі штанці і домашня футболка, в яких ви і спатимете. Комплект для походу – легкі, але міцні, довгі штани, що закривають верх кросівок (для того, щоб камінці не потрапляли до взуття), футболка, куртка і кепка. Легенький шарфик також стане у нагоді. Для холодних ранків згодяться короткі підштаники (необов’язково «з начосом», можна «велосипедки»), светрик із флісу і рукавички.
7. Електроніка: беріть лише те, без чого не можете обійтися. До прикладу, MP3-плеєр і пауербанк мені так і не стали в нагоді. А ось годинник із GPS і мобільний телефон виявилися незамінними.
8. Необов’язково, але бажано мати з собою налобний ліхтарик, маску для сну, пару великих англійських булавок чи прищепок (щоб чіпляти непросохлі за ніч речі на рюкзак) і беруші (в загальній кімнаті завжди хтось хропе і, за законом Мерфі, цей хтось обов’язково спатимете на сусідній койці або зверху/знизу від вас).
9. Із необхідних аксесуарів: спортивна пляшка для води грам на 500-700 (поповнюйте її при будь-якій нагоді, можна і водою з-під крану – в Іспанії вона питна), 3-4 батончики-мюслі (для попередження гіпоглікемії), серветки, маленьке мило (для прання), маленькі упаковки шампуню і гелю для душу, зубна щітка і паста, пластир і медикаменти (за потреби).
10. Візьміть із дому невеличкий камінець. Ідучи до «краю світу», мису Фіністерра, виговорюйте подумки на нього всі свої проблеми, занепокоєння, турботи і взагалі те, що лежить на серці важким тягарем або обтяжує розум роками, і від чого ви хотіли б позбавитися. Просіть прощення у тих, кого могли образити, і прощайте тих, на кого довгі роки тримали образу. Дійшовши до мису, з легким серцем пожбуріть цей камінець подалі в Атлантичний океан, перепочиньте, і спускайтесь вниз оновленою людиною, готовою почати все з чистого листа! Цей давній паломницький ритуал можна робити і дорогою, не чекаючи того триклятого мису, до якого ще дотеліпатися треба. Можна зробити таку традиційну пілігримську пірамідку з каменів, і покласти свій камінчик зверху, а можна просто пожбурити його у придорожні кущі. Чим раніше ви позбудетеся всього важкого (і не лише матеріального), тим легше вам буде йти далі.
Ходіння — це функція ніг і стан душі
Йозеф Гофміллер, письменник
Далі буде… Початок тут
