Ах, ці фото «до і після» — у хвилини сумнівів, розпачу, коли все йде не так, як треба, або стоїть на місці, вони надихають і мотивують продовжувати боротьбу із зайвою вагою. Вони нагадують, що «не ми перші, не ми й останні» і вселяють надію, що якщо у них вийшло, то й у нас вийде! А ще викликають безлічь питань: як їм це вдалося, скільки часу на це пішло і чи тримають вони нормальну вагу зараз? Що стосується двох історій, опублікованих нижче, можу сказати впевнено, що так. Це публічні персони, яких показують по телебаченню, з якими беруть інтерв’ю на радіо й які інтенсивно спілкуються в мережі. А кому мало цих успішних історій схуднення, відвідайте мою дошку Motivators на пінтересті, а ще краще — створіть свою. Додавайте до неї захоплюючі приклади, надихаючі цитати й історії успіху. Ще рекомендую класний сайт, на якому публікуються не тільки фотографії, а й історії «до, після і підчас» (англійською мовою). Ось, наприклад, історія Рахель і Марка, які разом скинули 123 кг:
І пам’ятайте: зараз інші мотивують вас, а колись і ви будете мотивувати інших своїм прикладом! Отже, вперед, на зустріч з героями нашого часу.
Марсель Картман
Із цим милим, трішки сором’язливим юнаком я познайомилася в німецькій спільноті FatSecret. Пізніше про нього навіть зробили півтарогодинну передачу на телебаченні. Ще б пак: йому вдалося скинути 161 кг, схуднути зз 265 кг до 104 кг! Що ж підштовхнуло його до цього просто геройського вчинку? І як йому це вдалося? Ось що розповідає Марсель:
«Отже, до 2009 року я працював цілком нормально, але у мене завжди була надлишкова вага. Я важив 130–140 кг, але з цією вагою можна було жити. Я грав регулярно у футбол і займався іншими речами.
На жаль, я втратив роботу в 2009 році, під час економічної кризи, і з цього моменту справи пішли кепсько. Коли невдовзі я вийшов на нову роботу і мені здалося, що життя починає налагоджуватися, через 4 тижні у мене трапилися два переломи однієї ноги поспіль. Ситуація погіршилася через те, що після першого перелому я ще два тижні працював, тому що я тільки-но вийшов на нову роботу і боявся втратити її через травму. Звичайно, це була величезна помилка з точки зору лікування. З цього моменту моє життя пішло під уклін: я міг лише сидіти або лежати на дивані зі зламаною ногою, не виходив із дому, і харчувався все гірше й гірше. І пив дуже багато коли.
Оглядаючись назад, звісно, викликає подив: як усе могло так далеко зайти? Але це був такий повзучий процес, якого не помічаєш, аж поки в якийсь момент все остаточно не зайде в глухий кут. З моєї точки зору, це те саме, що наркоманія або алкоголізм: в якийсь момент виникає залежність і стає надто пізно, а людина цього й не помітила.
Так все йшло, поки моя вага не зросла приблизно до 265 кг, і я не мав жодного бажання жити далі.
Все змінилося, коли лікар сказав мені, що якщо я щось не зміню в своєму житті, через пару тижнів я більше не прокинуся зранку. А у мені завжди була мрія, велика мрія: я хотів знову почати грати у футбол. І тоді наступив вирішальний момент, починаючи з якого моє життя знову пішло вгору. У той час я купив собі футбольну форму мого улюбленого клубу розміру 4XL, при тому що носив тоді 12XL, і повісив її на двері, так щоб я міг бачити її кожен день, з мрією, що я зможу коли-небудь її вдягнути і знову почати грати у футбол.
Перша мрія про одягання форми здійснилася минулого року — вона мені підходить, а друга мрія, грати у футбол, здійсниться цього року.
Я почав думати про те, що ж мені найбільше допоможе схуднути, і після довгих роздумів записався на курс 4-тижневого лікування, під час якого скинув перші 20 кг за 4 тижні. І от, коли я був на вершині мотивації, мене спіткав ще один удар. Спочатку у мене діагностували пахову грижу, але в ході операції виявили, що в паховій області у мене утворилася пухлинна тканина, яка, на щастя, не була злоякісною.
З цим мені довелося боротися близько року: я мусив знижувати вагу лише шляхом зменшення споживання їжі, без спорту. Що, однак, принесло добрі результати.
Найбільш важливим, звичайно, було те, що я повністю відмовився від солодких напоїв і почав готувати сам. Наприклад, я готував багато супів та овочевих рагу, і загалом їв багато овочів і салатів. Але найважливіше завжди було те, що я ні від чого не відмовився, тож час від часу дозволяв собі піцу або шаурму, якщо мені хотілося, але в міру. Із часом я помітив, що мій шлунок звик до менших порцій.
Після втрати близько 100 кг і повного видужання після операції, я прийняв участь у програмі «Баланс життя», організованій Центром зайнятості. Під час цього курсу я багато дізнався про дієту з низьким вмістом вуглеводів, деякі елементи якої потім поєднав зі своїм харчуванням. Крім того, я знову почав потрошку займатися спортом: на початку програми я не міг пройти і 100 метрів, тоді як сьогодні я проходжу принаймні 20 кілометрів щодня.
Найважливішим, однак, було те, що під час програми я зустрів людину, яка повернула мене до нормального життя. Будь то плавання чи просто час, проведений разом у вихідні дні, у мене знову прокинувся інтерес до життя. Сьогодні я вважаю цю людину моїм кращим другом, з яким можна разом щось утнути, але найважливіше, що я завжди можу з нею поговорити.
Так що все йшло дуже добре, поки вага не знизилася до 125 кг. Тоді я вирішив зробити операцію з видалення жирової складки на животі, що звисала як фартух. Мені видалили 15 кг: це було надзвичайно багато, навіть у кліниці такого ще не бачили!
Після цієї операції я знову почав нове життя: все ще є деякі проблеми із загоєнням ран, але я почуваюся набагато краще, тому що отримав, нарешті, свободу пересування».
Цей текст був написаний у 2017 році, зараз Марсель важить 93,7 кг і продовжує спілкуватися в спільноті, підбадьорюючи інших, даючи корисні поради і публікуючи фотки з концертів і футбольних матчів, які він відвідує зі своєю подругою. Він живе повноцінним життям, на яке більше, ніж заслужив!
Надя Германн
Авторка німецької «Біблії для бажаючих схуднути», — бестселеру «Моя жирна логіка» (не найкращий переклад назви — я б сказала «Розвіювання міфів про зайву вагу») — пройшла шлях від 150 до 63 кг. Ось що вона пише в своїй книзі:
«Скільки себе пам’ятаю, я завжди важила більше, ніж треба. Із самого дитинства я була повільною і незграбною, особливо в порівнянні з моїми трьома зведеними сестрами, які були дуже стрункими і граційними. Мені завжди здавалося несправедливим, що вони спокійно могли їсти скільки завгодно піци і морозива. Їхнім улюбленим заняттям було зважування — кожного разу, коли вони приїжджали до нас в гості, в першу чергу вони ставали на ваги і, радісно посміхаючись, починали обговорювати, хто скільки важить: «П’ятдесят кілограм — це багато?». Мені було страшенно незручно, тому що я добре розуміла, що в свої п’ятнадцять років важу майже в два рази більше, ніж вони.
З самої юності я боролася із зайвою вагою. Чого я тільки не перепробувала! І роздільне харчування, і дієту Аткінса, і голівудську дієту; регулярно постилась. Мені вдавалося схуднути максимум на 15 кг, але всякий раз, як тільки я припиняла сидіти на дієті, я набирала вагу, і все починалося спочатку. У двадцять років я важила більше 130 кг. Одного разу за допомогою екстремальної дієти мені вдалося за кілька місяців скинути вагу до омріяних 68 кг при зрості 175 см. Це було вперше в моєму житті, але, на жаль, тривало недовго. Мій обмін речовин був порушений, через що я постійно збільшувалася в розмірах. Ще одним сумним результатом такого експерименту над собою став гіпотиреоз (знижена функція щитовидної залози), і я нарешті зрозуміла, що так звана «нормальна вага» для мене нереальна. Адже в моєму випадку підтримувати її — означало постійно голодувати і мучитися.
Я залишалася товстою, хоча ніколи не курила, не пила алкоголь, не їла фаст-фуду й червоного м’яса. Крім того, я завжди була фізично здорова, якщо не брати до уваги цю саму надлишкову вагу. І я вирішила змінити пріоритети і вибудувати своє життя інакше. Захистила кандидатську із психології, стала психотерапевтом, вийшла заміж і почала ремонтувати свій старий будинок. До тридцяти років я важила 150 кг, але мені це не заважало. Я була абсолютно задоволена своїм усвідомленим вибором вести повноцінне життя й отримувати задоволення від нього, замість того, щоб постійно голодувати і докоряти собі.
Я прийняла свою зайву вагу, і вона перестала бути проблемою. Ні мені, ні моєму чоловікові, ні друзям, ні колегам мої кілограми не заважали. Єдиною проблемою було підвищений тиск. Але потім мене став турбувати постійний біль в спині, до нього додалося ще хропіння, через яке я не могла спокійно спати.
В один прекрасний день, роблячи прибирання в будинку, я оступилася і пошкодила коліно. Тепер я знаю, що це було проявом проблеми з хрестоподібними зв’язками, але в той момент мій лікар припустив, що не відбулося нічого страшного, і прописав мені ібупрофен. І дійсно, вже через тиждень біль зник. Коліно мене не турбувало, правда іноді при згинанні або повороті я відчувала біль, але він було цілком терпимим.
Пізніше, під час ремонту нашого будинку, стався ще один випадок. На цей раз я пошкодила меніск. Мій лікар знову сказав, що, ймовірно, не все так уже й погано, і знову виписав мені ібупрофен. Але на цей раз дива не сталося, через тиждень нога не відновилася. Мені довелося кілька місяців шкутильгати і кульгати, поки я знову не відчула себе повноцінною людиною. Через півроку меніск знову змістився, і тоді вже мені довелося пролежати кілька тижнів без руху. Ще через півроку ситуація повторилася. Це стало останньою краплею, що переповнила чашу мого терпіння. Я майже рік жила з постійним болем і не могла нормально рухатися. До того ж стало очевидно, що вага за цей рік збільшилася, а здоров’я погіршилося. Я зрозуміла, що якщо ця тенденція збережеться, то в найближчі роки я важитиму все більше і хворітиму все серйозніше — а мені ж всього тридцять з невеликим!
Треба було щось міняти. Вперше я свідомо звернула увагу на свої звички в їжі, почала думати про гени, обмін речовин, дієти і досліджувати проблеми надлишкової ваги. За іронією долі я закінчила гімназію з біологічним ухилом, де особливе місце приділялося вивченню наукового підходу в харчуванні, а моя дипломна робота з психології була пов’язана з дієтами. Правда, тоді я торкалася цієї теми вибірково: загострювала увагу тільки на тому, що мене особливо приваблювало. Тепер же я докладно проаналізувала, здавалося б, всю існуючу літературу, що стосується цієї проблеми.
Протягом кількох місяців я читала тільки про вагу, обмін речовин, харчування і схуднення: статті, дослідження, форуми, книги та документальні фільми. Мої колишні так звані «знання про жир», всі мої логічні висновки день за днем розсипалися в пух і прах.
Вже через рік я мала достатню кількість теоретичних знань, щоб застосувати їх на практиці. У вересні 2014 року моя вага нормалізувалася. Вона досягла 63 кг — це найменший показник з тієї пори, коли мені було дванадцять або тринадцять років!
З 2014 року я почала публікувати в своєму інтернет-блозі комікси, які наочно відображали отримані мною нові відомості щодо логіки утворення жиру. Моя головна мета така: я хочу розвінчати міфи про ожиріння, що складаються з порад, як правильно схуднути, і допомогти всім нам, крок за кроком, вирватися з порочного кола помилок і міфів.
Для мене вихід з цієї системи стереотипів якраз і став тим самим важливим кроком, з якого в моєму житті почалися зміни. Я сама, будучи фахівцем з поведінкової терапії, роками вела битву зі своїм власним ожирінням і терпіла нескінченні поразки. А все тому, що поведінкова (та й взагалі будь-яка) терапія працює тільки тоді, коли чітко розумієш, що саме треба змінити в своїй поведінці, і коли впевнений, що все вийде.
Найбільш сильно мотивує уявна позитивна мета, комбінована з реальністю, що сприймається тверезо (Oettingen, 1996). Справитися з суворою реальністю у вигляді регулярного зважування та вимірів обсягів зовсім не складно. Фантазія, яка мотивувала особисто мене, була така: я уявляла, як приїжджаю в гості до родичів, через рік роботи по зниженню ваги, за умови, що вони про це не знали. Я уявляла, як вражена і схвильована буде моя мати і як взагалі все це буде виглядати. Адже мама впевнена, що в мені 150 кг, а коли ми зустрінемося, в мені буде вже наполовину менше. На пару хвилин вона втратить дар мови, але потім прийде у захват. Ця фантазія дуже сприяла тому, що я регулярно зважувалася, розраховувала криву показників ваги, щоб розуміти, якими будуть мої показники до моменту візиту до родичів».
Фантазія Наді справдилася — вона справила враження не лише на свою маму, але й на читачів її книги і блогу. З 2014 року вона утримує вагу і пише нові блискучі матеріали, розвінчуючи міфи про схуднення. Для багатьох вона стала прикладом, а її книга дала того самого «чарівного пенделя», що примусив багатьох піднятися з дивану і зайнятися собою.
А які ще приклади успішного схуднення ви знаєте? Чи є у вас зразки для наслідування? А може ви хочете повернутися до себе кількадесятирічної давності чи просто стати кращою версією себе? Я залюбки почитаю ваші думки у коментах!
Будьте здорові!
Ваша Моторна
дуже цікаво і дійсно мотивує! дякую за інформацію – пішла шукати книжку Германн:)