![](https://usercontent.one/wp/www.motorna.eu/wp-content/uploads/2024/01/mama-unterwegs-1024x723.jpg?media=1721574111)
Батько Рейн дарує нам життя, як у раю;
Солодкі поцілунки, але вино ще солодше!Генріх Гейне «Пісня про рейнське вино»
– І от, уяви собі, кожні два-три кілометри на шляху стоїть автомат, що продає вино. Кидаєш 1 євро й отримуєш пластянку, а в ній — прохолодне терпке біле вино. Сідаєш на лавочку, попиваєш винце й милуєшся видами, що відкриваються на Рейн, — переказувала я мамі сюжет, побачений у ранкових німецьких новинах. — Десь після п’ятої зупинки вже нікуди не йдеш — сидиш і втикаєш зі скали Лореляй, намагаючись розгледіти скарб Нібелунгів, захований на дні річки.
![](https://usercontent.one/wp/www.motorna.eu/wp-content/uploads/2024/01/in-der-hohe-1024x773.jpg?media=1721574111)
Спокусившись на мої байки, баляндраси романтиків епохи бурі й натиску і рекламні ролики німецького телебачення, мама приїхала до мене у травні 2023 року. Разом ми збиралися пройти легендарний Рейнштайг: класичний маршрут, що пролягає уздовж лівого берега Рейну від Вісбадену до Бонну (або навпаки). Він простягається на 320 км і налічує 21 етап і 9600 м набору висоти (поділіть на 100 й отримайте додаткову кількість кілометрів — 96). Із них ми пройшли 5 етапів, зробивши 92 км і 2200 м набору висоти за шість днів. Вибрали для цього найбільш мальовничий «шматок»: від Бінгену до Боппарду. Саме на цьому відрізку знаходяться такі визначні пам’ятки, як скеля Лореляй, замок-митниця на скелястому острові Фалькенштайн, а також замки-конкуренти Кіт і Миша, що пильнують одне іншого з протилежних берегів епічної річки.
![](https://usercontent.one/wp/www.motorna.eu/wp-content/uploads/2024/01/рейн-епічний-2-1024x768.jpg?media=1721574111)
Мама приїхала до нас вперше після початку великої війни. До цього відмовлялася покидати рідний Київ, як би ми її не вговорювали. Після моторошного бомбардування столиці вона розповідала, як ні в чому не бувало: «Якраз вибралася з палками ходити. Бачу: люди збираються коло школи й дитсадку. Думаю: «Чого це?». Звісно, вибухи в центрі я чула, але думала, що то так і треба». Після цього випадку теща стала прикладом незламності й мужності для Ханнеса.
![](https://usercontent.one/wp/www.motorna.eu/wp-content/uploads/2024/01/квіти-736x1024.jpg?media=1721574111)
Врешті решт, любов до скандинавської ходьби й бажання побачити Рейн з висоти і спробувати знаменитий рислінг перемогли, і мама вибралася до нас. Спочатку, однак, треба було перевірити фізичну форму і снарягу. Для цього ми зробили пробний похід Собачою тропою до Джерела молодості.
![](https://usercontent.one/wp/www.motorna.eu/wp-content/uploads/2024/01/собача-тропа-1024x768.jpg?media=1721574111)
Собача тропа називається так через те, що там люблять гуляти собачники з чотириногими друзями, а Фонтан вічної молодості знаходиться у зачарованому лісі неподалік від мого дому. Не те щоб мама його особливо потребувала: у свої 74 роки вона виглядає й почувається себе років на 20 молодшою. Але у спекотний травневий день після 9-км походу дуже приємно охолодитися!
![](https://usercontent.one/wp/www.motorna.eu/wp-content/uploads/2024/01/фонтан-молодості-768x1024.jpg?media=1721574111)
Після цього ми провели огляд реманенту, підкоригували перелік речей, викинули зайве, доклали необхідне у рюкзаки й виїхали на Захід, у сторону Карлсруе. З погодою не пощастило — зливи й холодний вітер переслідували нас майже на всьому шляху. У черевиках хлюпало: добре, що це було «босоноге взуття». Хоч із ним і відчуваєш кожен камінчик, шишку і корінь дерева на дорозі, зате не натирає ніг і швидко сохне. Не раз у нас була думка купити парасольку, аж поки шлях не підкинув її просто під ноги. Хтось загубив або в когось випала з рюкзака складна обмрелька, що лежала просто серед дороги й чекала на нас. «Шлях дає тобі все, що потрібно», — з розумною пикою процитувала я популярний серед мандрівників вираз.
![](https://usercontent.one/wp/www.motorna.eu/wp-content/uploads/2024/01/зонтики-727x1024.jpg?media=1721574111)
Щоб трішки розходитися «по плоскачу», перший етап у 14,5 км ми вирішили пройти від Майнца до Вісбадена, а вже звідти стартувати потягом до точки висадки. Переночували неподалеку від Карлсруе у містечку Бругзаль, де живе Льока, моя молодша сестра.
![](https://usercontent.one/wp/www.motorna.eu/wp-content/uploads/2024/01/брухзаль.jpg?media=1721574111)
Юра, швагер, відвіз нас наступного дня до Майнцу. Зранку автострада була вщент заповнена машинами, що поспішали на роботу, і шлях розтягнувся на півтори години. Юра лаявся двома мовами (одною з яких уже була німецька), крутив бублика, підрізаючи законослухняних бюргерів, слухав українські новини на радіо і приймав дзвінки з київського офісу через гарнітуру.
– Що йому треба, переклад і апостиль на свідоцтво про народження? Країна народження яка? Росія? Скажи йому, що між нашими країнами немає дипломатичних відношень, нехай їде до свого Урюпінска й апостилює там, – інструктував він проєкт-менеджера своєї перекладацької агенції належному поводженню з клієнтами.
Перехід між мобільним офісом і медитацією на ходу був миттєвим. Шойно ми вийшли у передмісті Майнца, як гамір стих і нас зустріла типова німецька ідилія: у садках квітнув бузок, на полях паслися коні, одягнені у дощові накидки, людей не було видно.
![](https://usercontent.one/wp/www.motorna.eu/wp-content/uploads/2024/01/obstbau-1024x817.jpg?media=1721574111)
У центрі пішохідною зоною прогулювалися тати з дитячими возиками й дами з собачками. Старе місто було зруйноване на 80% під час Другої світової війни, тож архітектурних пам’яток залишилось небагато.
![](https://usercontent.one/wp/www.motorna.eu/wp-content/uploads/2024/01/mainz-1024x821.jpg?media=1721574111)
Майнц, столиця федеральної землі Рейнланд-Пфальц знаходиться на західному березі Рейну, а на протилежному березі знаходиться місто Вісбаден, столиця федеральної землі Гессен. Історично ці міста були суперниками: Майнц — консервативний католицький центр, а Вісбаден — демократичне місто-курорт, де переважають протестанти. Наразі вони утворюють транскордонний подвійний центр, що налічує 500 000 мешканців на площі 301,67 кв. кілометрів. Поряд із Берліном і Потсдамом, Майнц і Вісбаден є єдиними двома столицями федеральних земель Німеччини зі спільним міським кордоном.
![](https://usercontent.one/wp/www.motorna.eu/wp-content/uploads/2024/01/конь-без-пальто-1024x768.jpg?media=1721574111)
Перейшовши через міст, під яким стояв дивний кінь без пальта, ми опинилися у Вісбадені. У порівнянні із суворим Майнцом Вісбаден здавався теплим, привітним і доглянутим. Так виглядає парк, що веде до вокзалу. На деревах щебетали папуги, у фонтанах дзюрчала вода, атмосфера була розслабленою не просто як на курорті, а ще й на такому, що знаходиться на субтропічному узбережжі!
![](https://usercontent.one/wp/www.motorna.eu/wp-content/uploads/2024/01/вісбаден-1024x640.jpg?media=1721574111)
Проте розслаблятися було зарано: прийшовши на вокзал, ми спіймали першого облизня. Квиток за 49 євро на місяць, який ми збиралися купити в касі, треба було замовляти за місяць, бо в наявності його не було.
– Добре, а коли наступний потяг до Бінгену? Чи можна у вас придбати на нього квитки?
– Через 12 хвилин. Ні, продати вам квитки на нього я не маю права: а що, як ви на потяг не встигнете?
Я відійшла від каси й сіла на лавочку, розлючено тицяючи клавіші телефону. Завантажити додаток Deutsche Bahn, спробувати купити місячний проїзний, обламатися й купити натомість два квитки до Бінгену зайняло кілька хвилин. Ми ще могли встигнути на потяг! Адже наступний був аж за півтори години.
– Побігли, он він стоїть, на третій платформі, наш R12. Що на ньому написано? Франкфурт-на-Майні? Так, це наш, бо він звідти йде до Бінгену.
Ми заскочили у двері й, відхекуючись, стали у проході: вільних сидячих місць не було. Перша підозра закралася, коли за вікном замість мальовничих краєвидів понадрейнщини потягнулися сірі промислові зони. Другу підозру викликали люди довкола: пасажири були одягнуті як на парад, у ділових костюмчиках, із валізами на коліщатках, що блищали, як нова копійчина. З рюкзаками і палками, одягнені в бомжово-туристичний дрес-код, були лише ми з мамою. А хто там сидить, у синій формі, пілотці й черевиках на підборах, чи не стюардеса?
– Обережно, двері зачиняються. Наступна зупинка: аеропорт Франкфурт-на-Майні, – оголосила інтеркомом приємна жіночка.
WTF? Куди ми їдемо? І як звідти добратися до місця старту? Застосунок одразу дав відповідь: звісно, через Вісбаден! Вискочивши з дверей, як Пилип з конопель, і погасавши різними рівнями найбільшого в Європі аеропорту, ми опинилися на платформі, звідки якраз вирушав поїзд на Вісбаден. Куди ми й прибули через сорок хвилин, пропустивши потяг на південь. До наступного треба було чекати ще півтори години.
– Ну що, пішли прогуляємося? – запропонувала я мамі. – Платформу ми вже знаємо, вокзал як рідний, нема чого тут сидіти півтори години.
І ми пішли блукати містом. На щастя, дорогою нам трапилася Синьйора Бутилетта, що підняла мамі настрій. Проте, пити було зарано: на нас чекав старт Рейнштайгу, а ми з нетерпінням чекали на нього після невдалого фальстарту.
![](https://usercontent.one/wp/www.motorna.eu/wp-content/uploads/2024/01/винце-558x1024.jpg?media=1721574111)
Далі буде!