Після 40 днів карантину у багатьох країнах починаються поступові послаблення обмежень. Людям можно зустрічатися, щоправда, із дотриманням дистанції та носінням масок. Відкриваються магазини, зоопарки, музеї та церкви. Оживає гастрономія та місцевий туризм. У Франції власникам ресторанів дозволено забирати частину дороги, аби розмістити всіх бажаючих із дотриманням дистанції. Життя повертається до «нової нормальності». Чи буде воно схожим на Нову норму, про яку я писала ще рік тому? Поживемо-побачимо! А поки що поглянемо, як живеться нашим сусідам по планеті Земля і порадуємося, що ми знаходимося саме там, де ми є — кожен на своєму місці.
Будьте здорові!
Ваша Моторна
«Планів на карантин уже стільки, що, здається, карантина мені буде замало!»
Комент у фейсбуйці
Дон. Торонто, Канада
Я вперше вирішила написати сюди, оскільки зараз у мене багато вільного часу, бо я перебуваю на карантині. У мене позитивний результат аналізу на Covid19.
Я працюю медсестрою на гемодіалізі, і 90 відсотків пацієнтів приходять до нас із лікарні три рази на тиждень для проходження діалізу. Хоча моя хвороба не потребувала госпіталізації, я все-таки сильно захворіла. Також сім місяці тому мені зробили операцію на серці із встановленням хордального імплантату у мітральний серцевий клапан. Реабілітація проходила з ускладненнями, аж поки її не довелося повністю припинити через пандемію.
Мені ніколи в житті не було так страшно, як з початку січня. У мене було стільки безсонних ночей! І у мене сильне відчуття провини через те, що я перебуваю вдома, доглядаючи за собою, в той час, як мої колеги йдуть на роботу та піклуються про хворих. У моєму відділенні є четверо позитивних пацієнтів, які потребують гемодіалізу. На жаль, один із них помер.
Слава Богу, я вдома одна й у мене є родичі, які підтримують мене, завозять продукти і перевіряють, чи все зі мною гаразд. Мені вже краще. Я зараз чекаю на проведення аналізу Службою охорони здоров’я Торонто, і, сподіваюсь, що симптоми у мене скоро зовсім пройдуть і я зможу повернутися на роботу. Я з нетерпінням чекаю виходу на роботу, оскільки це покращить мій психічний стан і зробить його більш урівноваженим. Чим більше я перебуваю з людьми (по роботі), тим менше часу я думаю про всі ці події.
Мені б хотілося лише, щоб люди більш сумлінно практикували соціальне дистанціювання, поки ми не візьмемо епідемію під контроль. Я знаю, що зараз всім важко, але чим швидше ми подолаємо це прокляття, тим швидше з радістю повернемося до звичних для нас речей.
Анна. Окленд, Нова Зеландія
Дуже дивне відчуття — перебування на карантині.
Оскільки я родом із Франції, я також знаю, що там відбувається. Я вважаю за краще бути тут, оскільки нам не потрібно виписувати собі дозвіл кожного разу, коли ми виходимо на двір.
Я думаю, що настав час оцінити хороші речі у своєму житті, особливо нашу сім’ю, наш дім, дерева навколо нас та друзів, з якими ми тримаємо контакт. Я вирішила проявляти ініціативу і самій встановлювати контакти з людьми. Вперше за дуже довгий час я спілкувалася з деякими друзями з колишнього життя у Франції (з якими я востаннє бачилася ще підлітком!). Вони були дуже раді почути мене!
Мені подобається грати в настільний теніс із сином, гуляти або кататися на велосипеді з донькою або відпочивати на сонці з книжкою у шезлонгу в садку. Зазвичай я не люблю залишатися вдома у святкові дні та у відпустці, тому що у мене завжди надто багато домашніх справ і я намагаюся переробити все, що не встигаю у будні. Цього разу це відчувається по-іншому. Ніхто не прийде у гості, тож що з того, що у будинку не так добре прибрано, як зазвичай? Завжди є завтра…
Я вчителька, тому після великодніх канікул почала викладати через інтернет. Це не так уже й погано, оскільки школярі звикли працювати на ноутбуках у школі. Я не можу дочекатися, щоб почати подорожувати. Раніше я тільки збиралася, але мене завжди щось зупиняло! У будь-якому разі я продовжую планувати, шукати контакти тощо… Тож коли я нарешті стану вільною, я буду готова до подорожі.
Тамія. Сіетл, США
Я вирішила, що моя дочка скінчить 7-й клас дистанційно і домовилася про плани навчання з її вчителями. Я забронювала довгострокове місце проживання для нас на Балі й організувала місце для зберігання наших речей. Буквально за кілька днів після початку карантину мала розпочатися наша річна подорож, під час якої я планувала працювати віддалено і навчати дитину дистанційно. Мій план був спочатку подорожувати, а потім поїхати до Лондона наступної осені й оселитися на рік там.
І що? Тричі ха-ха! Спочатку у новинах почали говорити про Covid у моєму місті, потім все вибухнуло раптово, люди були зовсім до цього не готові. Наша школа відправила дітей додому на 2 тижні раніше, ніж більшість інших шкіл. Я працювала віддалено і мій доктор зателефонував мені з чіткими вказівками негайно самоізолюватися. Я приймаю ліки від артриту, що подавляють імунну систему, тому знаходжуся у групі підвищеного ризику.
Минув уже місяць із тих пір, як ми знаходимося вдома. Ми живемо в місті Сіетл, у надзвичайно густонаселеному районі. Спочатку я щодня робила довгі прогулянки, але кількість хворих навколо нас зростала, зростала, і зараз їх нараховується понад 7500 людей… і мені просто страшно. Сьогодні я вперше побачила людей, які носять маски, і це справді нервує.
У нас є друзі-лікарі, які захворіли, сусіди, які були молоді (40-річні!), здорові, і померли протягом 48 годин після госпіталізації. Подруга по коледжу, також молода, померла, чекаючи на результат аналізу, який був позитивним.
Тепер ми всі очікуємо і сподіваємося, що все якось розрішиться, винайдуть вакцину або щось зміниться. Я не можу повірити, що це реально.
Усі, кого я знаю, моя родина, друзі, колеги по роботі, сусіди, — ми всі ненавидимо, терпіти не можемо, зневажаємо й абсолютно відкидаємо діючого президента і дуже розстроєні тим, як наразі ведуться справи. Важко повірити, що ми дозволяємо таким людям залишатися при владі. Це неприпустимо!
Я не впевнена, чи буде коли-небудь знову безпечно подорожувати. Я продовжую робити вигляд, що ми зможемо поїхати у жовтні, але, можливо, що ні. Можливо, глобальні подорожі залишилися у минулому.
Лізе. Намібія, Африка
11-й день без випивки. Без краплини алкоголю! І без вайфаю та телевізора. Я збрехала б, якби сказала, що це дається нам легко. У Намібії немає надійного джерела новин, ходить багато чуток про розширення до карантину, ба навіть більш суворе обмеження руху. Але, якщо говорити серйозно, це все проблеми жителів розвинутих країн.
Місцеві жителі намагаються прогодувати свої сім’ї, дітей тримають у дуже тісних приміщеннях, умови в яких далеких від ідеальних, у жодній школі немає теплої їжі.
Випадки домашнього насильства різко зросли. Правила забороняють нам ходити на пляж, що зрозуміло, але для багатьох людей він був джерелом їжі. Отже, ті, хто працюють, можуть продовжувати працювати, а тим, хто ловлять рибу, робити це заборонено. Це порочне коло, оскільки одна працююча людина тут годує багатьох. Ціла невелика громада живе на одну зарплату.
Намібія також багато в чому покладається на поставки з Південної Африки, в основному, продуктів харчування і практично всього, крім м’яса. Полиці у магазинах не голі, але свіжі продукти «не завозяться». «Очікуємо вантажівку» та «приходьте завтра» — це типові відповіді. Ми насправді не страждаємо, і намагаємося зберігати добрий настрій, але Великдень був без звичних яєць. І без ягняти. І без якихось особливих забаганок. Я намагаюся не скиглити, як велика розбещена дівчинка, але лише тепер я зрозуміла, наскільки добре насправді нам живеться. Економіка Намібії сильно залежить від туризму, а цій пандемії не видно кінця.
Щоб вас трішки розважити, я розповім, що ми ділимо земельну ділянку з дуже релігійною сім’єю, яка говорить про кінець світу, вірить у демонів, етнічні чистки тощо. Нещодавно відбулися дуже цікаві розмови. У двох словах — ми всі помремо! Йой!
Джеймі. Карачі, Пакистан
Ми знаходимося на карантині протягом останніх тижнів, із наголосом на самоізоляції. Дозволено виходити на кілька годин в день для основних покупок, продуктові магазини відкриті з 9 до 17, що достатньо.
Хоча аеропорти, як правило, закриті, спеціальні рейси для пасажирів, що застрягли у країні, виконуються з усією необхідною обережністю, включаючи спреї, дезінфікування приміщень аеропорту та літаків, а також із дотриманням соціальної дистанції.
Подорожі практично неможливі, оскільки навіть внутрішні рейси припинені. Щодо громадського транспорту, він також зупинився, включаючи залізницю. Міжміські автобуси також не курсують, і уряд надає фінансову допомогу мільйонам людей, які потребують її. Багаті люди влаштовують масштабні благодійні заходи, надаючи товари першої необхідності нужденним. Завдяки цим сильним заходам поширення пандемії контролюється по всій країні.
Крістан, Кайманові острови
Зараз я живу на Кайманових островах, де перебуваю вже майже рік.
Острів в значній мірі покладається на туризм, тому непросто було прийняти рішення закрити аеропорт та припинити приймати круїзні кораблі. Мені шкода тих, наразі не працює на цьому дорогому острові, де буханка хліба коштує 5 доларів. Мені пощастило в тому, що я можу працювати вдома, і, напевно, тут безпечніше, ніж у Великобританії, але я все одно не можу дочекатися кінця карантину.
Нам не дозволяють виходити із сьомої вечора до п’ятої ранку (це норм, я зазвичай сплю у цей час). До супермаркету можна виходити лише по понеділках, середах і п’ятницях (залежно від прізвища), і не дозволено виходити на двір, окрім як для заняття спортом протягом однієї години в інші дні. В неділю виходити взагалі заборонено. Працюють лише супермаркети, аптеки та деякі ресторани (тільки на винос), а все інше закрито.
Ден. Уельс, Великобританія
Тут, у сільській місцевості західного Уельсу, економіка значною мірою залежить від двох галузей: сільського господарства та туризму. Перша, очевидно, тримається, але остання отримала такий сильний удар, як ніколи раніше. Для місцевих жителів деякі речі, як-от заняття йогою, співом і тижневого танцювального гуртка, припинилися на невизначений час. Під час туристичного сезону (приблизно з кінця березня до кінця вересня, але насправді люди починають приїздити у травні) я щотижня працюю по півдня в інформаційному центрі нашого маленького містечка, що повністю покладається на волонтерів і перебуває на самофінансуванні. На відміну від мене, більшість інших добровольців є непрацюючими пенсіонерами або пенсіонерами, що працюють на півставки. Зважаючи на те, що вони, таким чином, входять до категорії «підвищеного ризику», і що туристичний інформаційний центр за визначенням призначений не для місцевих жителів, було вирішено призупинити весняне відкриття сезону на невизначений термін.
Повсякденне життя для мене не сильно змінилося. Наш будинок ізольований в кінці довгої вулиці, оточений лісом і полями, тож, відколи діти осіли вдома, у нас мало шансів заразитися. Магазини є найімовірнішим місцем передачі інфекції, але покупок для себе та інших неможливо уникнути, оскільки моїй літній мамі довелося самоізолюватися і їй потрібна наша підтримка.
В той час, як я це пишу, луки та узбіччя дороги навколо Кардігана та Ньюпорта буяють нарцисами уперемішку із пролісками, що ростуть у затінку. У травні ліси та переліски покриються розмаїттям квіток по всій довжині 185-мильного шляху узбережжям Пемброкширського національного парку. Поле за моїм домом ненадовго наповниться мерехтливими хвилями блакитних дзвіночків, серед яких тут і там стовбичать поні для створення фотогенічного ефекту, як це відбувається щовесни. Сумно думати, що дуже мало відвідувачів насолоджуватимуться цим сезонним розмаїттям природи у 2020 році.
Попередні випуски «Карантинних хронік» тут і тут.
