– Ви йдете вже восьмий день і ночуєте у лісі? – жіночка середніх років, що вибралася з чоловіком і дочкою у денний похід до розвалин замку, не могла повірити своїм вухам.
– Так, але в понеділок ми вже закінчуємо. Додому пора!
– У мене тут трішки горіхів і сухофруктів залишилося, може, вам у нагоді стануть?
– Та ні, дякую, у нас все є.
– Все одно, візьміть, будь ласка, – жіночка заметушилася, порпаючись у маленькому 10-літровому рюкзачку і дістаючи два прозорі пакети на застібці.
«Грам на 500 заважать», – зітхнула подумки я. А я ж так раділа, що ми якраз в обід майже все під’їли, тож далі йти буде легше!
– Дякую! – сказала я, приймаючи подарунок. – Із Великоднем вас! Веселої Пасхи!
– Дякую, вас також, — трішки здивовано відповіла жіночка і вирушила зі своєю компанією далі.
А я вчергове здивувалася, чому німці так дивно реагують, коли їх із Пасхою вітаєш. В Україні нормально вітати у Великодню неділю словами: «Христос воскрес!» усіх зустрічних і поперечних. В Німеччині же так роблять лише на Різдво (звісно, тоді кажуть «Веселого Різдва!», а не «Христос народився, славімо його!»). Чи це тільки в Баварії так?
Не знаючи точно, як прийнято, я про всяк випадок усміхалася тим, хто йшов назустріч, і вітала їх зі святом. Деякі відповідали, інші ні. Багато серед них було туристів із Чехії – для них вивіски були продубльовані чеською мовою.
Загалом, вивіски на шляху були чи не найбільшим розважальним моментом. Оскільки надлегкий MP3-плеєр, який я спеціально купила для цього походу та на який встигла записати подкасти й аудіокниги, загадковим чином загубився перед самим виходом (потім знайшовся у кармані куртки), не залишалося нічого іншого, як розглядати вивіски на шляху. Які розкривали як дух сьогодення, так і характер людей, що живуть тут.
Другим джерелом розваги дорогою є домашні та дикі тварини, що час від часу зустрічаються обабіч шляху.
За браком тварин, у якості розваги підійде хайлайт Шляху номер 3: каменюки різних видів і форм.
І навіть коли каміння закінчується, воно залишає по собі епічний спадок. Визначний момент № 4: колишні каменярні та кар’єри.
Надихаючий момент № 5: люди на шляху. Оскільки фотографувати людей заборонено, я описую ці зустрічі у попередніх частинах тут, тут і тут. Але одну фотографію все-таки покажу, бо вона ілюструє, наскільки змінилося наше життя за півтори роки пандемії. Діти у селі, що грають компанією у футбол, — що може бути більш природнім? Якби не знати, що надворі 2021 рік і всі дитячі майданчики та стадіони в Німеччині закриті, а професійні футбольні матчі проводяться без глядачів, у цій фотографії не було б нічого особливого. Насправді я сіла на лавочку і не могла надивитися на дітей: блідих після карантину і довгої зими, але жвавих і ловких, і таких природніх! Дитячий сміх, вигуки, метушня, удари по м’ячу. Невеличка перерва, щоб охолодитися у фонтані, — і далі собі ганяти. Як же добре спостерігати такі нормальні, природні картини у час, настільки далекий від норми.
Цікавий момент № 6: різні чудернацькі машини, що зустрічаються на шляху. Поряд із закритим музеєм техніки стоїть найстаріший німецький станок для виготовлення цвяхів. Пройшовши трохи далі, бачиш не такий старий, зате працюючий, трактор, для безпеки підпертий дерев’яними колодками.
Ще одна річ, що безмежно надихає та на яку можна дивитися нескінченно, — це вода, в усіх її формах й атмосферних станах. Хайлайт № 7: із любов’ю прикрашені до Пасхи фонтани в центрі міст і сел.
Але справжня, не закута в бетон, вода, — це відрада № 8. На цьому відрізку шляху Франконських гір у нас було дуже багато джерел води, починаючи від маленьких потічків і закінчуючи розлогими озерами.
У Німеччині ведеться програма ренатуризації: багато потічків і річок, що були штучно вирівняні, приводять у первісний вигляд. Бетонні набережні ламають і вивозять, натомість береги викладають природнім камінням, намагаючись якомога точніше дотримуватися природної течії. В результаті все виглядає «як би так і росло». Якби не вивіска, я і не подумала б, що цей струмок було ренатуризовано.
Нарешті, навіть якщо води поблизу немає, у лісі завжди є, на що подивитися. Ніколи не знаєш, що на тебе чекає за поворотом. І це — подарунок шляху № 9.
В кінці добро завжди перемагає зло: подолавши всіх внутрішніх і зовнішніх драконів, ти дістаєшся замку.
З якого відкривається величний краєвид навкруги.
І ти усвідомлюєш, скільки ще доріг не ходжено і скільки ще хочеться пройти, скільки всього треба ще встигнути побачити на власні очі! І ти погоджуєшься з Гьоте, який сказав: «Лише там, де ти пройшов пішки, ти справді побував».
Бажаю вам цікавих і повчальних доріг! Будьте здорові!
Ваша Моторна
P. S. Всі дописи про походи тут
